Це продовження історія одного дощовика. Дружба з ним врятувала мені здоров’я.
Пройшло кілька місяців з моменту закінчення попередньої пригоди.
Похід. Карпати. Знову два брати мандрують горами шукаючи пригод на свої дощовики.
Погода чудова. Останній день походу.
Сходимо в село. А там ріка.
Три дні смажило сонце. Так хочеться скупатись в прохолодній воді.
Я люблю воду. А брат не любить. Мені все-рівно, що навкруги люди. А брату не все-рівно.
Час зупинятись і готуватись до ночівлі. Завтра зранку на автобус.
А я хочу в річку. Та брат не хоче в село.
Розмови, доводи, суперечки. Нерви, дикість, гонор.
Я пішов в село. А з братом залишився намет.
Вода. Прохолода. Купаюсь. Балдію.
Бомки.
– Ааааа.
– Задовбали.
– Ааааа.
– Та нащо ж Ти їх створив?
Зайшов в магазин Купив сир, ковбасу, сік. Жую, балдію, живу!
Смеркається. Час розбивати табір.
Чиєсь пасовисько. Минув огорожу. Сховався в траві. Річка зразу за кущами. Бомків вже немає.
– Табір. Хм, табір. Намет же на горі.
– Що ж робити?
– А як впаде дощ?
Одним словом, знову мене врятував мій дощовик. Кілька не хитрих рухів, простих вузлів і “вуаля”, я вже майже в наметі. Правда в наметі було все крім голови.
Лежу, дивлюсь на небо.
Шумить вода. В голові літають думки. Намагаюсь заснути.
– Хоч би не було дощу.
Сунуть хмари. Сунуть. По-мало так, але твердо.
– Може мине? Боже помилуй!
Прокинувся. Падає дощ.
– Тільки би не намочити одяг. Тільки би не намочити спальник.
Роздягнувся. Склав всі речі в наплічник.
Голий. Холодно. Скрутився калачиком біля наплічника. Ввесь під пончо. Оберігаю речі від дощу.
– Жесть.
– Ото холодно. Треба щось робити. Треба йти на автобусну зупинку. Там на лавці під дашком і заночую. Люди завтра розбудять.
Скрутив карімат.
Стою голий з наплічником. Накритий дощовиком. Холоднооо!
– Гайда.
– О дощ припинився. Ти диви.
Зняв пончо і наплічник.
– Залишаюсь тут.
– Але, як я знову зроблю з дощовика намет? – темно і я втомлений.
Поклав карімат в траву під кущами. Заліз в спальник. Накрився пончо. Лежу.
Лежу і тремчу. Як заєць під кущем.
Слимаки по мені лазять – я сплю.
Світає.
Зібрався, та йду по дорозі. Живий. Здоровий.
Автобусна. Автобус. Їду додому.
З братом зустрілися вже аж в Надвірній.
Боже, дякую Тобі, що дав розуму купити цей крутий дощовик-пончо.

PS: На спорядженні не варто економити. І його треба шанувати.

Лазив по горах, трусився під кущем і писав цей витвір мистецтва
Юра (WIWI)