Йшов другий день походу. Вони заледве перелізли через каскад гір. Ноги гуділи. Плечі нили. Мошка їх нещадно нищила.
На вечерю був булгур – каша, яка, начебто, запарюється за 15 хв.
На супер-технологічній, шпигунській пічці з турбонадувом булькав казанок. Шеф-кухар змінював шеф-кухар. Болгур, вперто, не хотів запарюватись.
– Вісім годин має варитись та каша, – з незворушною впевненістю заявляв містер Х – останній з поварів, – ми кожного року варимо таку кашу для бідних!
– Ми не будемо вісім годин чекати, – обурено протестував Саша.
– Та яких 8 годин, – кричав Мухаммед.
– Може, то я купив не булгур, – бідкався WIWI.
Один за одним вони бігали до казанка і пробували кашу.
– Сира, – всі констатували гіркий факт.
– Треба, ще води, – керував містер Х.
Нарешті, терпець увірвався. Голодні хлопці почали орудували ложками та махати щелепами.
Літала мошкара. Їй було все-рівно, що гризти: казанок, консервну банку чи їхні голови. Її не страшив навіть дим, на який туристи покладали такі великі надії.
– Хм, досить ситна каша, – здивовано заявив Саша.
Вони ледве снували по табору. Повитиравши миски туалетним папером, Саша і Мухаммед полізли в свої спальники. Щоб мошкара їх не з’їла цілком, вони хоробро віддавали їй в жертву хто ніс, а хто губи, наставивши їх через маленькі дірочки своїх коконів.
WIWI, ледве переставляючи ноги, мліючи від бомбардування тих триклятущих мікро камікадзе з крилами, збирався з духом, щоб помити свою миску і казанок біля річки.
Під тентом солодко похропував містер Х, з головою закутавшись в спальник. Неподалік, валялася його брудна миска.
– Ні, його миску я мити не буду, – подумки обурився WIWI, – Мухаммедову, чи Сашину я б помив – вони трудяги, а його – ні. Хай зранку сам віддирає.
Помивши кухонне приладдя, останній боєць заснув під щільним обстрілом ворога.
Та сон був не довгим. Мухи отримали підкріплення в лиці групи поляків, які, в третій годині ночі, підійшли в притул до українського табору. Вони, як навіжені різали та рубали патики, палили вогнище, реготали та ставили намети, зовсім не звертаючи увагу на сплячих легінів. Так би мовити, відчайдушно проявляли європейську культуру на Українській землі.
Наші герої, пошепки обурювались та терпляче намагалися заснути.
WIWI задрімав. Через сон він почув, як незвані польські гості вперто хрустячи лопатами обкопували свої намети в 2-3 метрах від його тенту.
– Задовбали! – крутилося в покусаній голові.
Піднявши голову і широко відкривши очі хлопець пильно дивився на худого круглолицього поляка, який навпочіпки встромлював лопату в кам’янистий ґрунт. Той, посміхаючись витріщився на WIWI.
– Зараза, – злився той. – Дивиться на мене і нагло риє, – WIWI не вірив своїм очам.
Діставши кулаки зі спальника, козарлюга міцно протер очі.
– А то йой!!! – заверещав WIWI. Навкруги тенту смачно румигаючи паслися коні.
– А-а-а-а!!! – деринчалка в горлі аж надривалась.
З переляку, з під свого тента вилетіли Саша і містер Х. Вони бігали, як пришелепкуваті, намагаючись прогнати окупантів.
Десь збоку дзвінко тарабанила миска “Ікса”. Коні меланхолічно, вдумливо та по-черзі її облизували.
Хвостаті не кваплячись посунули десь на захід від табору.
Сонні туристи, не могли прийти до тями.
Раптом, почулись польські чоловічі голоси. Вони гнали коней.  І гнали прямо на український табір.
Табун летів. Копита лупали землю все гучніше. Ось, ось, ось вони вже поруч.
– Паскуди ляхи, – WIWI зі страху, аж став дибки.
– А-а-а-а-а!!! – по полонині лавиною прокотився дикий вереск.
Коні різко звернули в бік.
Зійшло сонце. Саша вже не спав. Він пив то чай, то каву. Варив макарони.
Решта бійців, рівняючи ребра об тверду землю, соковито сопли, намагаючись додивитись солодкі карпатські сни, які невпинно від них втікали.
Група поляків, ще в п’ятій годині зірвалася і кудись побігла.
Небо припікало. Бурчали животи.
З під тентів, ліниво почали вилазили постаті з закислими очима тримаючи в руках свої миски і поволі, хаотично прямували до казанка.
– Е-е-е! Е-е-е! – спросоння заволав містер Х. – A де моя миска?!
Всі голосно, та довго реготали. Тільки містер Х здивовано лупав очима.

Купляв булгур, спав, верещав та писав я, WIWI.