Через кілька хвилин вони вийшли на галявину. Тоненькою цівочкою в глибокому ярку повільно, як кисіль біжить підмерзла річечка. Над нею, повпиралися в небо худі, довготелесі дерева.

Ось стою я на роздоріжжі. Ліва нога порізана, права спухла від укусу якоїсь мошки. Живіт бурчить, в горлі пересохло.

Відбувся перший сплав. Маршрут був новий - не такий, як минулого року. Причиною такої зміни стали тривалі дощі, які перетворили ґрунтові каньйонівські дороги в справжнісінькі тортури для автомобілів.

В салоні сиділа ще одна пасажирка. Її очі вилізли з орбіт, а щелепа впала на коліна, коли відкрились двері і я зробив крок в безодню, миттю перетворившись на мокрого, зацьомканого кота.

Йшов другий день походу. Вони заледве перелізли через каскад гір. Ноги гуділи. Плечі нили. Мошка їх нещадно нищила.

Кінець квітня. Літо не чекало своєї черги і прийшло зразу після зими. Спека. Батько з сином, на двомісній байдарці піднімаються тоненькими вуличками Серету.

Меню харчування людини сильно залежить від умов в яких вона перебуває. Дане меню ми використовуємо в коротких походах по Карпатах.

Кілька годин по тому, зійшовши в долину, ми побачили якесь поселення. Чотири чи п'ять темних, жалісних хаток.

Заблукали ми якось, з братом, серед недоторканих трав однієї карпатської гори. Сік дощ. Хмари окутали нас наче перина на височезному бабусиному ліжку.

Літо. Мабуть 2014 рік, вже не пам'ятаю. Карпати. Наш з братом перший самостійний похід в гори і взагалі перший повноцінний похід.

Похід. Карпати. Знову два брати мандрують горами шукаючи пригод на свої дощовики.

Це історія одного дощовика. Дружба з ним не один раз полегшувала мені життя, а може й рятувала.

Гонорово, по дорозі, йшла приблуда, мокра з ніг до голови, вдіта в великий, червоний рятувальний жилет і тягнула за собою здоровезну кравчучку...