Початок червня. В горах, ще подекуди, в затінених місцях, лежить сніг.
Наш маршрут пролягав через Велику Сивулю. Фактично, вона була нашою ціллю, бо є найвищою в масиві Горган.
Чомусь, цього разу, вода з джерел не була такою смачною, як завжди, а від краєвиді голова не йшла обертом. Хоча, це мої суб’єктивні відчуття. Інші учасники переживали ввесь спектр задоволення від: води, краєвидів, втоми, болю та мошкари.
Родзинкою походу був містер Х. Молодий хлопець, років 28. Випускник медичного університету. Іракець. Син дуже багатого чоловіка, лікаря. Зараз проживає в Києві,  хоче там і залишатись. Гарно говорить англійською, та російською мовами. Він яскравий представник золотої молоді. Його життя – комфорт, гроші, дівчата, ресторани, клуби і тд. Він людина, яка ніколи не програвала і ніколи ні в чому не мала потреби. При цьому містер Х дуже розумний, начитаний, має чудову пам’ять. Йому все вдається з пів обороту. Завжди налаштований на успіх. Фарт – його друге ім’я. Він відкритий, щирий, дружній та наївний. Він – розбалувана дитина.
В його дитинстві була одна, дуже болюча подія, яка, можливо, і зробила основний вплив на його виховання.
Все говорило про те, що Карпати впадуть перед його величчю.
Моє ж життя – повна протилежність. У мене не було такої важкої для дитини події. Мої батьки дуже працьовиті і чесні. Без прихватів. Вони дуже про нас з братом піклувались і зовсім не балували. Ми ніколи не були багаті і зазвичай нічого надзвичайного не могли собі дозволити. Я не маю хорошої пам’яті, ні в чому не обдарований. Я не везучий. Мені все дається лише дуже важкою працею. Звичайно, є речі, які дуже полегшують мені життя, але, всерівно, вони були оплачені важкою працею батьків чи моєю. Дуже часто, в моїй голові виникає питання: Чому?
Ось, містер Х, гонорово чимчикує Карпатами. Він бурхливо реагує на всю красу. Він в захопленні. Життя прекрасне.
Він приймає виклик і готовий порвати всі перешкоди. Він чемпіон.
Починається перший крутий підйом…
Думаю, що Ви здогадались, що було далі.
Кожних десять кроків містер Х сидів на землі. Його серце, реально, вискакувало з грудей – аж футболка підскакувала. Мухаммед міряв йому пульс. “Х” вмирав. Всі були вражені. Ми годину вирішували чи вертатися назад, та хто з ним піде. І це все був лише початок.
Містер програв. Для нього, це було щось зовсім нове, незвідане, не реальне, не можливе.
Якщо описувати все, що відбувалось далі, то вийде книга на кілька томів. Тому я зразу перейду до суті.
Ми пройшли ввесь маршрут. Для містера Х – це була реальна боротьба, яку б він, таки, безчесно програв на самому початку, якщо б не наша щохвилинна прокачка і підтримка. Він пройшов і до кінця, сам, ніс свій наплічник.
Команда. Надійна, вірна команда – це успіх. Команда – це так круто. Я просто був вражений в ролі команди в житті. Ти ніхто, якщо в тебе немає команди. Ти чемпіон, якщо вона в тебе є.
Я хочу команду, я страшенно хочу круту, мудру, вірну команду. Містер Х, Саша, Мухаммед дякую, що завдяки вам я це побачив. Я знав про це. Але там, я це пережив.
В процесі походу я був повністю розбитий і розчарований в тому, що я затіяв WIWI.
В кінці ж, я був переконаний, що WIWI – це саме те і саме так, як потрібно.
Ви пам’ятаєте рекламу алкоголю? – наглу брехню про чисті, високі відносини. Проблеми, труднощі, боротьба, дружба, спільність, підтримка, віра і ящик, або щось на бруньках.
Так ось, без ящика і без того на бруньках – це і є WIWI.
Я зрозумів, що WIWI – це не просто відпочинок на природі. WIWI – це зусилля, піт, кров, мозолі, біль, нарікання, підбадьорення, характер і дружба. WIWI – це перемога над собою.
Містер Х, дякую тобі за твою щирість і відкритість. Тобі було справді важко. Всім було важко. Але твої слова: Ти робиш з мене мужчину! – мене просто змели з ніг. “Х”, ти справді мужик, ти реальний мужик.  В дечому, я хочу бути подібним на тебе.
І ще одна річ мене дуже вразила – ніщо так не підбадьорювало і не всиляло віру в містера Х, як моя біль. Я був лідером і в його очах професіоналом, гуру і мені було важко. Коли він чув, що мене щось болить, що я ледве волочу ноги – в ньому загорявся вогонь. Він відчував, що він не слабак, що це нормально, що це боротьба.
Я зрозумів, чому я не сокіл. Я зрозумів, що бути особливим, непомильним, досконалим, найкращим – гонорово, круто, але безтолково. Характер – це і круто, і толково – це допомагає людям, навколо тебе, продовжувати йти. Я зрозумів, чому Бог спустився до нас людиною, а не Богом.
Людям потрібна наша воля, наша боротьба, наша біль, наш шлях, а не регалії, досягнення і медалі.
Це був дуже крутий і важливий похід. Хлопці дякую Вам! Ви мужики. Ми була реальна команда!

Текст, відео, монтаж – Юрій (WIWI)
Трек: Славко Святинчук